прес-реліз
У середу, 14 червня, о 18.00 у Галереї спілки художників (вул. Vokiečių, 2, Вільнюс) відкривається виставка живопису п’яти українських художників «Каріатиди».
Ганна Богачук, Анна Бондар, Євгенія Курдюкова, Олександра Марцон, Віра Мкртчян – молоді митці, постраждалі від війни, які знайшли притулок у Литві, Великій Британії, Іспанії та Франції.
Каріатиди – це загальнозрозуміла метафора тягаря, символ крихкості та витривалості, мужності та невідворотності протистояти негараздам долі, особливо з точки зору жінки – художниці, біженки, матері. Для авторів важливий повторюваний код пам’яті – вони торкаються чутливого нерва історії, розмірковують про колективну пам’ять минулих поколінь (їхніх матерів, бабусь) і травматичний досвід, який вони самі переживають сьогодні – вже у своїй реальності. Коли реальність не піддається логічному поясненню, а розум гнітить туман невідомого, залишається використовувати творчу силу – як спосіб витримати, зберегти, перемогти.
На полотнах виставки автори передусім зображують самих себе – проникливо вдивляються у свою особистість, раптовий стрибок між безтурботною юністю та ранньою зрілістю, досліджують зв’язок із національним корінням, розмірковують про переселення, необхідність самозанурення та інтроспекції, стан невагомості, витіснення.
У своїй роботі Ганна Богачук використовує українські етнічні візуальні знаки, вичиванки, деталі національних візерунків, символіку червоного кольору, щоб переосмислити традиційну культуру та значення її кодів для сьогодення. Водночас він фіксує переживання біженця («Стіни», «Тягар», «Відмова», «Переїзд»).
Творчість Анни Бондар зосереджена на особистій філософії та пошуку сенсу життя. Її роботи досліджують зв’язки між людьми, як передаються почуття, культурні коди, як успадковуються страхи. Один шар пронизує інший, енергія тече між усім живим і неживим («Контур», «Рівновага», «Все пов’язано»).
На полотнах Євгенії Курдюкової присутній образ молодої жінки, мова тіла якої передає вигуки різних станів – від туги до скорботи. Горе не лише про втрачений дім («Вдома. Я тут уже не живу»), а й про повсякденну звичайність, про розкіш дихати вільно («Я поховала звуки в тиші»).
Олександра Марцон розмірковує про те, як Друга світова війна залишила українців з ранами, які передавалися з покоління в покоління («Антон», «Поліна», «Соломія в палаючій пшениці»). Олександра належить до третього покоління після «дітей війни» і першого покоління, яке сподівалося нарешті подолати травму, а не передавати її своїм дітям. Сьогодні її дитина – дитина війни.
Творчість Віри Мкртчян тісно пов’язана з пошуком особистої ідентичності, але водночас містить універсальні теми, які досліджують умовність людських кордонів, часу та реальності. Серія картин «Третя позиція» описує певний відсторонений стан, коли на все, що відбувається, дивляться без особливої емоційної заангажованості, ніби залишаючи своє фізичне тіло.
Виставка триватиме до 1 липня. Відвідування виставки безкоштовне.