ГоловнаІнтерв'юОлександра Ковальчук: “Збереження української культури - частина спільної відповідальності за майбутнє Європи”

Олександра Ковальчук: “Збереження української культури – частина спільної відповідальності за майбутнє Європи”

Опубліковано

Костянтин Дорошенко

У листопаді 2025 року українське міністерство культури презентувало Український фонд культурної спадщини (Ukraine Cultural Heritage Fund) – “платформу для відновлення культури як основи ідентичності та демократії”. Зареєстрований у Брюсселі, фонд працює над консолідацією міжнародної підтримки збереження, порятунку та відновлення культурних закладів та пам’яток України, загрожених російською агресією. У липні 2026-го виконавчою директоркою УФКС стала Олександра Ковальчук. У культурному менеджменті вона працює вже десять років. Серед її активностей – керівництво громадською організацією “Museum for Change”, що займається підтримкою музеїв країни під час війни, реформування Одеського Національного художнього музею у якості заступниці директора, робота у правлінні українського національного комітету ICOM. 

Як формувалася концепція та структура Українського фонду культурної спадщини? 

Це дещо нетипова історія для України про те, як вдалося знайти спільне бачення професійній спільноті, міністерству культури України та міжнародним партнерам. Ідея УФКС (UCHF) народилася з дуже простого усвідомлення: Україна не може самотужки впоратися з масштабами руйнування своєї культурної спадщини. І йдеться не лише про гроші. Нам потрібна система, яка дозволить об’єднати зусилля України та міжнародних партнерів, і водночас буде швидко реагувати на руйнування та загрози для спадщини.

Уявіть музей, який постраждав від ракетного удару. Йому терміново – не через рік, не після грантового конкурсу, а тут і зараз потрібні матеріали для захисту колекції, для закриття вікон, для тимчасового накриття даху, фахівці, які оцінять пошкодження, потрібні кошти на консервацію будівлі. 

І важливо: ідея Фонду походить від чесної відповіді українського культурного середовища самим собі – що потрібно зробити саме нам, без того, щоб чекати допомоги державних чи міжнародних інституцій. Це стало можливим, коли українські експерти культурної спадщини зібралися разом, щоб дослідити проблеми і запропонувати їх можливі рішення для “Стратегії культури 2025-2030”. Цей проєкт називався RES-POL, кластером культурної спадщини опікувалась Ольга Сагайдак – голова Коаліції дієвців культури. Я в цьому кластері відповідала за рухому спадщину. Саме в цьому проєкті виникла ідея Українського фонду культурної спадщини. Ми подали її як одне з рішень. І команда Міністерства культури, на замовлення якого здійснювався проєкт, обрала цю політику, як одну з ключових.

Нам важливо було, щоб з самого початку УФКС довіряли. Тому його створили як міжнародну організацію, яка працює за законодавством країни ЄС, з європейськими стандартами, аудитами та прозорою системою управління (governance). Тож, фонд засновано в Брюсселі. Співзасновники – міжнародна організація ALIPH, яка спеціалізується на захисті культурної спадщини в зонах конфліктів і активно підтримує збереження спадщини в Україні, та міністерство культури України. 

УФКС має раду директорів, яка відповідає за стратегічні рішення. Вона складається з міжнародних експертів спадщини та культури. Мені дуже подобається, як працює ця рада –  швидко реагуючи на потреби українських інституцій. Наприклад, одразу після ракетних ударів по Києву і Харкову, рада директорів ухвалила рішення створити напрямок невідкладної допомоги. Це гранти до 30 000 євро на екстрену підготовку будівель до зими і до консервації. Ця історія дуже показова. 

Іноді найважливіше не профінансувати великий проєкт, а допомогти знайти рішення вчасно. Наведу приклад. Після російських атак на Київ постало питання захисту будівлі Мистецького арсеналу. Дрон зруйнував частину даху історичної будівлі, ще 2000 метрів згоріли в пожежі. Фонд розглянув можливість виділення 30 тисяч євро на розробку проектного рішення для того, щоб законсервувати будівлю. Згодом 500 000 євро, необхідні для стабілізації будівлі за цим проєктом, надала приватна компанія, і музей зміг розпочати роботи без зволікань.

Ми розбудовуємо команду в Україні, адже саме тут відбувається наша основна робота. Активно співпрацюємо з нещодавно заснованим Координаційним центром збереження спадщини, що створило міністерство культури. Для мене є принциповим, щоб УФКС не з Брюсселя вирішував, що потрібно українським музеям. А щоб це була організація, яка бачить зсередини потреби зберігачів спадщини та допомагає знайти ресурси для їхнього вирішення.

Президент України Володимир Зеленський відвідує стенд Український фонд культурної спадщини під час першого міжнародного саміту Карпатської інтеграційної ініціативи в Івано-Франківську, 2026
Фото надано Ukraine Cultural Heritage Fund

Якою є система фінансування УФКС та хто головні його донори?

Фонд працює за принципом спільного фінансування: різні країни та міжнародні партнери роблять внески в загальний конверт. У нас є портфель проєктів, а також розуміння, які роботи треба проводити негайно після пошкоджень. Деяким донорам ми пропонуємо окремі проєкти, якщо у них є якийсь специфічний інтерес. 

Серед перших країн, які підтримали Фонд, Данія, Велика Британія, Нідерланди та Польща. Для нас особливо цінно, що Литва, Латвія та Естонія також роблять свої  внески до УФКС. Одним із перших і найбільших партнерів виступила Данія. Її уряд оголосив про виділення 10 мільйонів данських крон. Все це не просто фінансова допомога. Це свідчення того, що наші європейські партнери розуміють: збереження української культури – частина спільної відповідальності за майбутнє Європи.

Важливо також розуміти, що Фонд не є музеєм і не реставрує пам’ятки власними силами. Наше завдання – залучати кошти, визначати разом з експертами пріоритети, підтримувати якісні проєкти та контролювати використання ресурсів. Ми хочемо, щоб кожен донор знав, на що пішли його кошти, а кожна українська інституція мала справедливу можливість отримати підтримку. І, звичайно, ми працюємо над розширенням кола партнерів. Адже відновлення української спадщини – це завдання не на один бюджетний рік і навіть не на перші роки після завершення війни.

Виступ Олександри Ковальчук на воркшопі міністерства культури України в рамках першого міжнародного саміту Карпатської інтеграційної ініціативи в Івано-Франківську, 2026
Фото надано Ukraine Cultural Heritage Fund

Українська культурна спадщина щодня знищується російською агресією. До цього додається проблематика традиційної недофінансованості музеїв та інших культурних закладів. Спектр викликів для вашого фонду надзвичайно широкий. Яку стратегію в цих обставинах ви маєте та які тактичні рішення ви приймаєте вже зараз? 

Ви абсолютно праві. Війна не створила всіх проблем української культурної спадщини, але зробила їх набагато гострішими. Чимало наших музеїв десятиліттями працювали в будівлях, які потребували ремонту. Колекції зберігалися в умовах, далеких від ідеальних. Реставраторів бракувало, а зарплати в культурній сфері залишалися низькими. Тепер до всього цього додалися ракети, дрони, пожежі, окупація та ризик втрати цілих колекцій. І величезна кадрова криза – велика частина спільноти служить у війську, чимала – виїхала за кордон, рятуючи дітей від війни. 

Тому ми не можемо просто скласти список пошкоджених пам’яток і почати їх відбудовувати одну за одною. Ми маємо підтримати спільноту, надати їй допомогу, сприяти стійкості команд і громад, що опікуються пам`ятками – це найважливіший наш напрямок. Ми враховуємо це в кожному проєкті. 

Загалом, наша стратегія передбачає кілька напрямів роботи. Перший – терміновий захист спадщини, яка перебуває під загрозою. Про нього я згадувала вище. Другий – збільшення місць збереження для евакуйованих колекцій. Цього року, я сподіваюсь, ми облаштуємо понад тисячу квадратних метрів сховищ. Стабілізація та превентивна консервація – захист пошкодженої спадщини до того моменту, коли стане можливою її повна реставрація – є іншим напрямком нашої роботи. І ще один напрямок – енергонезалежність культурних інституцій, які зберігають нашу спадщину.

Ми маємо думати про те, якими будуть українські музеї після війни. Я не хотіла б, щоб ми просто відновили старі будівлі й повернулися до тих самих проблем, які існували раніше. Ми повинні використати цей складний час для створення сучаснішої, стійкішої системи збереження культурної спадщини, розвивати сталість професійної спільноти та команд, які опікуються памʼятками, які відновлюватиме фонд.

Відкриття постійної експозиції мистецтва ХХ сторіччя та сучасності в Одеському художньому музеї, 2021
Фото надано Одеським Національним художнім музеєм

Як УФКС працює із українськими музейними колекціями та експонатами, які було евакуйовано за кордон? На сьогодні, наприклад, маємо прецедент юридичної колізії  навколо картин із колекції Львівського історичного музею у Польщі. Як можна такі питання вирішувати? 

Одразу скажу, що така діяльність – не наш мандат. Фонд не є органом, який вирішує суперечки щодо права власності чи міжнародних музейних позик. Але ми бачимо свою роль у підтримці співпраці, професійної експертизи та створенні умов, за яких українські музеї зможуть безпечно зберігати свої колекції. 

Як експертка галузі зауважу, що переміщення колекцій за кордон – це вимушені заходи, які не є евакуацією в її юридичному значенні. І ми вдячні музеям та країнам, які прийняли ці твори й забезпечили їм захист. 

Законопроєкт, який регулює саме евакуацію музейних колекцій за кордон, перебуває на розгляді у Верховній Раді. Поки що всі українські музейні предмети за кордоном є або учасниками виставкових, або дослідницьких чи реставраційних проєктів. Які там опинилися з ініціативи самих музеїв чи їх органів управління, а не в рамках загальної національної програми, підкріпленої міжурядовими угодами. І дуже важливо, щоб існували чіткі правила, зрозумілі всім сторонам ще до того, як колекція перетинає кордон.

Виставка художника-нонконформіста Валерія Басанця “Тиша” в Одеському Національному художньому музеї, 2025
Фото надано Одеським Національним художнім музеєм

У тандемі з Олександром Ройтбурдом ви свого часу реформували Одеський художній музей, привели до отримання ним статусу Національного. Одеса сьогодні серед міст, які знаходяться під найбільшим російським ракетним терором. Що відбувається із музеєм та іншими культурними інституціями міста? 

Для мене Одеський художній музей – це набагато більше, ніж колишнє місце роботи. Це і досі велика частина мого життя. Я пишаюся командою Одеського художнього музею, коли за кордоном розповідаю про його роботу під час війни. Це і у людей, яким я розповідаю, викликає велику повагу. Музей працює, хоч це в цих умовах надзвичайно важко. Музей розташований біля порту – це локація великого ризику для колекції. У нас є обов’язковим переходити в укриття під час тривог. В листопаді 2023 року прямо перед воротами музею впала російська ракета “Онікс”. Вибуховою хвилею була знищена покрівля адміністративного корпусу музею. Але за 6 тижнів команда відновила роботу і музей з того часу працює безперебійно. 

Минулої зими ми перетворили одне зі своїх приміщень на пункт незламності – туди люди можуть приходити зарядити гаджети чи перебути тривоги. Ми переформатували роботу музею відповідно до вимог військового часу. У нас є декілька генераторів, є зарядна станція Екофлоу і сонячні батареї, за допомогою яких музей залишається операційним навіть під час тривалих блекаутів. У нас в запасі є одна тонна води, для того, щоб могли функціонувати туалети, коли не працює водогін. А ви знаєте, що зараз російські атаки націлені на те, щоб зруйнувати водопостачання. Тобто всі ці майже 5 років музей постійно адаптується до тих загроз, які з’являються. 

В Одеському художньому музеї 26 експозиційних залів. В перший день вторгнення команда музею зняла головну експозицію і з того часу більшість колекції було евакуйовано в 5 різних місць. Бо в Україні немає супербезпечного місця – ракети долітають і на захід країни. Розосередження евакуйованого – це теж наша робота з ризиками. В червні 2022 руку попри все музей повноцінно відкрився для відвідувачів – ми тоді зробили виставку, яка називалася “До війни”. І саме там ми показали те поповнення колекції, яке відбулося завдяки Олександру Ройтбурду і грошам, які він залучив зі свого депутатського фонду. Свій фонд, як депутата Одеської міської ради, Ройтбурд використав для закупівлі нових творів сучасного мистецтва для музею. До цього поповнення востаннє відбулось 1989 року, коли музей придбав дві роботи самого Ройтбурда. 

Виставка “До війни” займала 6 залів першого поверху. Але вже за півроку в музеї працювала вся експозиційна площа – всі 26 залів. Ми одночасно мали по декілька виставок сучасних українських художників. Основні треки нашої виставкової діяльності – це показувати сучасне українське мистецтво і рефлексію на воєнний час, на те, через що ми зараз проходимо. Інший трек – дослідження приватних колекцій робіт одеських нонконформістів періоду 1960-х років. Ще один напрямок – мистецтво військових. Воно не завжди музейного рівня, але це виставки, які працюють із меморіалізацією. Нам важливо показувати, хто нас захищає. Наприклад, пам’ятаю гарні акварельні квіти Бориса Айзенберга, намальовані на коробках від амуніції – він був капітаном кулеметного загону. Він їх малював прямо на лінії бойового зіткнення на Донбасі. Борис Айзенберг загинув на фронті у 2023 році.

Тут є дуже важлива річ, яку потрібно розуміти про Україну. Коли під час війни музей відкриває виставку, це не означає, що все добре і життя повернулося до норми. Це означає, що люди докладають величезних зусиль, аби зберегти бодай частину нормального життя. І ще це означає, що культура для них — не розкіш, яку можна відкласти до закінчення війни. Вона потрібна саме зараз.

Олександра Ковальчук та Олександр Ройтбурд (сидить) на церемонії відкриття постійної експозиції мистецтва ХХ сторіччя та сучасності в Одеському художньому музеї, 2021
Фото надано Одеським Національним художнім музеєм

Указ президента Володимира Зеленського про надання Одеському художньому музею статусу Національного, передбачав також, що інституція отримає ім’я Олександра Ройтбурда. Ця ідея, як і взагалі постать Ройтбурда, викликала у місті жваві дискусії. Якої думки дотримуєтеся у цьому питанні ви? 

Олександр Ройтбурд був людиною, яка не залишала інших байдужими. Він мав дуже чітку позицію, не боявся її висловлювати й часто вступав у суперечки. І саме ця здатність ставити незручні питання була важливою частиною його особистості.

Я не впевнена, чи хотів би Олександр, щоб музей носив його ім’я. Це стара радянська практика – називати інституції іменами функціонерів. Колись у 30-х роках Одеський художній музей мав у додатку прізвище Ісаака Бродського, одного із провідних авторитетів офіційного соцреалізму. В Європі вже немає цієї практики – називати музеї іменами королів чи президентів. А надто – іменами колишніх директорів. І взагалі – музей імені Ройтбурда, в якому всього три картини Ройтбурда? Хоча цього року ми придбали в колекцію ще кілька його робіт. Але, якщо ми подивимось на Херсонський художній музей Олексія Шовкуненка, ми побачимо там 300 робіт Шовкуненка.  

Тож мені особисто не подобається такий звичай, така політика. Але… Ще за життя Олександра багато людей казали “А от у Ройтбурда в музеї… А підемо до музею Ройтбурда…”. У мистецькій, художній тусовці оце поняття “музей Ройтбурда” зацементувалось. І зараз під час війни Ройтбурд для Одеси (і не лише) є символом спротиву, символом інтелекту, гумору і гнучкості. Тож, називаючи музей його ім’ям, ми би таким чином подовжили пам`ять про нього, його прив’язку до музею. До того часу, поки ми не усвідомимо, що нам не обов’язково тягнути стару радянську традицію в назвах інституцій. 

Якщо ми абстрагуємося від мого захоплення Ройтбурдом, від моєї любові до нього як до “важливого дорослого” в моєму житті, і подивимось на історію Одеського художнього музею відсторонено, там буде чимало директорів, які доклалися не менше. В музея були періоди занепаду, потім з’являвся талановитий керівник або керівниця, які робили багато важливих речей. Серед всіх директорів, які були в історії нашого музею, я би обрала Івана Семенюка, який керував з 1972 по 1979 рік. Те, що він зробив для розвитку музею, в кількості – набагато більше ніж те, що зробили ми з Олександром Ройтбурдом. Семенюк збільшив колектив музею втричі, розселив людей, які жили на територію музею, розвинув його наукову і дослідницьку спроможність, налагодив роботу гідів і екскурсій. Він розбудував виставкові зали, музей брав участь у міжнародних виставках. Саме Семенюк заклав великий інституційний зріст Одеського художнього. 

Олександр Ройтбурд, на жаль, не встиг зробити все, що планував. З самого початку його роботи ми зрозуміли, що музею потрібне нове місце. Він домовився з міністром культури Олександром Ткаченком, що ми отримаємо комплекс КІНАП – колишнього великого заводу кіноапаратури в Одесі, фантастичну будівлю в красивому місці на Слобідці. Прекрасний проєкт з джентрифікації промислового району, який зупинила повномасштабна війна.



Останні статті

Естонія створює “копію” країни на випадок російської окупації, – Politico

Unian/Politico Естонія побоюється, що стане головною мішенню у разі вторгнення Росії до Євросоюзу, і вже...

Естонія, яка запобігла диверсійному нападу, з грудня закриває прикордонні пункти пропуску з Росією

AFP-BNS Естонія з грудня закриває всі прикордонні пункти пропуску з Росією після того, як вдалося...

Путін хоче, щоб Європа стала на коліна заради миру в Україні, – The Independent

Unian/The Independent Москва погодилася допустити Європу до переговорів щодо України, які проходять за посередництва США....

Еммануель Макрон: скорочення підтримки України відкриває шлях до нової війни

AFP-BNS Країни, які прагнуть обмежити допомогу Україні, хочуть нав’язати їй «несправедливий мир», що відкриває шлях...

більше

Естонія створює “копію” країни на випадок російської окупації, – Politico

Unian/Politico Естонія побоюється, що стане головною мішенню у разі вторгнення Росії до Євросоюзу, і вже...

Естонія, яка запобігла диверсійному нападу, з грудня закриває прикордонні пункти пропуску з Росією

AFP-BNS Естонія з грудня закриває всі прикордонні пункти пропуску з Росією після того, як вдалося...

Путін хоче, щоб Європа стала на коліна заради миру в Україні, – The Independent

Unian/The Independent Москва погодилася допустити Європу до переговорів щодо України, які проходять за посередництва США....