Світлана Кострикіна/Tie2
16 березня стартує головний кінофестиваль Литви «Kino pavasaris». Цьогоріч у його програмі – три українських фільми, а також «Маріуполіс -2», знятий вбитим у Маріуполі литовським режисером Мантасом Кведаравічюсом та його нареченою Ганною Білобровою. Чого ще чекати українському глядачеві від цьогорічного фестивалю – розповіли менеджерка контенту та програм Аісте Рачайтіте та упорядниця програм Довілє Грігалюнайте.
Аісте: Цьогоріч «Kino pavasaris» відбудеться вже в 28-й раз – він проходить з 1995 року, з однією перервою. Зараз фестиваль є найбільшим кінофестивалем у Литві, і він намагається продемонструвати панораму того, що було найкращим у світі кіно минулого року, і в той же час дати глядачеві деяке уявлення про класику. І тому в першу чергу наша мета – представити новини сучасного кіно, показати найважливіші роботи, лауреатів премій, але в той же час щороку ми маємо певну тему для фестивалю, а три роки тому ми почали курувати спеціальну програму, назва якої теж так чи інакше пов’язана з головною темою фестивалю.
Цього року наша тема – «Найкрасивіше шахрайство у світі», що є цитатою Жана-Люка Годара: таке визначення він дав кінематографу. Таким чином ми віддаємо належне Жану-Люкові Годару, який помер минулого року. Він був дуже важливою частиною світу кіно, яка нас цікавить, тобто не комерційного кіно, а арт-хаусного, фестивального.
Тож цього року у нас є ретроспектива, яка зосереджується на самому кіно, на досвіді глядача. Що відбувається з глядачем, коли він або вона перебуває в кінозалі? Коли дивиться фільми? І чому знову і знову повертається в кінозал? Що він там шукає? І в той же час, будуть стрічки про створення фільму, про цей досвід зсередини, про те, що він дає. Ця програма, яка складається з восьми стрічок плюс однієї інсталяції експериментальних фільмів, розповідатиме про силу кіно та любов до цього мистецтва.
Довілє: Також хочу відзначити, що для нас дуже важливо показувати литовські фільми, у нас є програма литовських прем’єр, ми намагаємося знайти та показати найкращі фільми, зняті минулого року. Також у нас також є коротка програма литовських прем’єр.
В Україні вже другий рік триває повномасштабна війна, розв’язана Росією. Як вона відобразилась на фестивалі та його програмі?
Довілє: Минулого року війна розпочалась за місяць до «Kino pavasaris», і це дуже вплинуло на нас. Тим більше, що під час фестивалю було вбито члена Литовського кінотовариства, режисера Мантаса Кведаравічюса. В пам’ять про нього на церемонії закриття ми показували його фільм «Маріуполіс».
Аісте: А в нульовий день фестивалю, за день до початку, ми показували українські фільми, і всі кошти передали в благодійні організації, що допомагали Україні. Тож ми показували «Маріуполіс» у нульовий день, а потім ми знову повторили його на закритті фестивалю, тому що було відчуття, що це найправильніше рішення.
Довілє: Цього року ми теж багато думаємо про Україну. І у нас є три фільми українських режисерів. І один з них бере участь у нашій конкурсній програмі – це «La Palisiada» Філіпа Сотниченка. Також ми покажемо «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча, і в нас є один короткометражний фільм, якому ми дуже раді, «Це побачення» режисерки Надії Парфан.
Аісте: До речі, продюсер і лінійний продюсер цього фільму – з Литви.
Довілє: Ми дуже радіємо досягненням цього фільму. Зокрема – він виграв спеціальну відзнаку Берлінале.
Аісте: І що важливо, якщо «Люксембург, Люксембург» і «La Palisiada» були зроблені до повномасштабного втручання, то «Це побачення» був знятий вже під час війни. Ми як глядачі ніби сидимо в машині, а машина мчить вулицями воєнного Києва крізь барикади і блокпости. І я заспойлерю фінал, але в кінці виявиться, що це хлопець їде до дівчини. І це водночас дуже мило і неймовірно сильно.
Довілє: І ця несподівана розв’язка, на мою думку, відображає стан, в якому зараз перебувають люди в Україні.
Аісте: Час ніби зупинився, але життя все одно перемагає. Потреба людини в іншій людині. Тому це надзвичайно потужний фільм, і я щаслива, що він є у нашій програмі.
Довілє: І ми дуже раді ще одному українському фільму, «La Palisiada» Філіпа Сотниченка. Він складається з двох частин: в одній з них йдеться про перші роки незалежності України, коли все було дуже невизначено, і про останніх жертв смертної кари в Україні, а в другій – про те, що залишилося від цих часів, а також від радянських часів, про те, як вони вплинули на нашу свідомість, і про потребу позбутися цих травм і стигми якомога швидше.
Аісте: Ще варто згадати не лише «Маріуполіс-2» (документальний фільм, знятий загиблим литовським кінорежисером Мантасом Кведаравічюсом та українкою Ганною Білобровою – прим.ред.), а й фільм-закриття, яким стане стрічка авторства литовського кіноколективу «Лист до України». Близько 100 кінематографістів, знімали його в Литві, а також в Україні. Він присвячений реакції Литви на війну в Україні – у ньому розповідається про гуманітарну та військову підтримку, такі ініціативи як Blue / Yellow for Ukraine та інші, діяльність окремих людей, які допомагали по-своєму, приймали біженців тощо. Автори знімали майже рік – у них було близько 100 годин відзнятого матеріалу, і наразі вони все ще перебувають у процесі постпродакшну, тож прискорюються, щоб закінчити його до закриття фестивалю.
Ми знали, що це ризиковано – вибрати «Лист до України» заключним фільмом, тому що фактично фільму ще немає, але ми хочемо привернути погляди до необхідності продовжувати підтримку України. А оскільки заключний фільм завжди отримує багато уваги, ми зрозуміли, що це правильне рішення.
На вашу думку, чи змінило повномасштабне вторгнення сприйняття українського кіно в Литві і в світі?
Аісте: По-перше, я вважаю дуже важливим те, що українське кіно зараз більше підтримується з-за кордону, в тому числі й фінансово. І для тих проектів, які не були завершені, це стало шансом закінчити їх, а потім відправити у світ і показати на фестивалях. І я дуже рада, що вони потрапляють у центр уваги, тому що зараз усе українське сприймається іншими очима. Кіно, література, мистецтво, музика – усе це дає нам певним чином ключ до культури, яка не є для нас звичною. Якщо запитати, скільки литовців побували в Україні до війни – їх буде не так багато. Я думаю, що культура і мистецтво є вікном до країни та її людей.
Довілє: Хочу додати, що ми як кінофестиваль завжди цікавились українськими фільмами і намагались познайомити нашу аудиторію з ними. Задовго до повномасштабного вторгнення. У минулі роки на «Kino pavasaris» було показано багато чудових українських фільмів.
Аісте: Крім того, минулого року, коли ми робили цей нульовий день, ми показували перший фільм Антоніо Лукіча («Мої думки тихі» – прим.ред.), який брав участь у фестивалі пару років тому. Тому минулого року ми зробили повторний показ його фільму, а потім почали отримувати дуже багато запитів на додаткові покази цього фільму, тому що були групи людей, які цього хотіли. «Kino pavasaris» також проводить багато приватних показів для компаній, які хочуть влаштувати показ для своїх працівників чи клієнтів. Було надзвичайно приємно, оскільки всі виручені кошти пішли на допомогу Україні. Тож зараз є дуже великий інтерес аудиторії до контенту з України.
І ще одна важлива річ, яку хочеться зауважити. У Литві дуже маленька кіноіндустрія.
Хоч вона зараз і розквітає, але все одно, наприклад, епоха 90-х не настільки присутня в литовському кіно. Тож литовська аудиторія, яка бачить, наприклад, «La Palisiada» чи «Люксембург, Люксембург», попри іншу мову, вона наче дивиться фільм про нас самих, бо проблеми дуже схожі, теми дуже схожі, тому що ми маємо визнати, що певною мірою ми розділили частину історії разом. Так, я думаю, що те, чого ми не знаходимо в литовському кіно, ми знаходимо в кіно сусідніх країн.
Як ви вважаєте, що спільного і відмінного між литовським та українським кіно?
Аісте: Не хочу узагальнювати, але мені здається, що між литовським і українським кіно є певна схожість, тому що там дуже сильна нова генерація, яка переймає кермо. І вони хочуть намалювати трохи іншу картину своїх країн, не ті стереотипні похмурі історії зі Східної та Центральної Європи, які були, скажімо, 10 років тому.
Щодо відмінностей – думаю, не треба зайвий раз повторювати, що зараз у всьому українському мистецтві буде домінувати одна головна тема.
Довілє: Так, українські фільми нам дуже близькі драматично. І є ще одна річ: українські кінематографісти мають дуже хороше почуття гумору. Не тільки в комедіях, а й навіть у драмах. Нам поки що цього трохи не вистачає. Але я думаю, що все ще попереду.
Які фільми ви б порадили подивитись українцям, які хочуть відкрити для себе світ литовського кіно?
Довілє: Цього року у нас шість прем’єр повнометражних фільмів та дев’ять прем’єр короткометражних фільмів. Отже, якщо у вас небагато часу, раджу піти на показ короткометражних фільмів. Потім можна обрати з повнометражних ту тему, яка цікавить, тому що всі вони насправді багато говорять про нас і нашу культуру.
Аісте: Але, мабуть, варто підкреслити, що «Kino pavasaris» – це не демонстрація усіх найкращих литовських фільмів. Ми маємо адаптуватися до стратегії релізів, тож, наприклад, незадовго до фестивалю в кінотеатри вийшли ще два чудові литовські фільми: «Поет» і «Парад». Це було рішення продюсерів, але якби ми могли, ми б показали ці фільми на фестивалі. Є ще багато хороших фільмів, які показують поза фестивалем і на інших фестивалях. А наша задача – привернути увагу до фільмів, які ще не вийшли, але які вже готові до випуску, і які, на нашу думку, представляють наші художні цінності та цінності загалом. Тож «Kino pavasaris» – це приємне знайомство, але ще не близька дружба з литовським кінематографом.
Окрім показів фільмів, які ще заходи проходитимуть під час фестивалю?
Довілє: У нас будуть дискусії та зустрічі із гостями після показів. Також буде експериментальна кіноінсталяція – вона відбудеться цієї суботи й триватиме всього один день. Ще – ми показуємо документальний фільм про найстаршу драґ квін Польщі, наразі йому\їй близько 80 років, і він\вона зустрінеться з глядачами. А потім у клубі Soho цієї п’ятниці відбудеться вечірка з виступами литовських драґ квінз.
Аісте: Хочу додати про суботню інсталяцію. Це фактично експериментальний фільм, який буде демонструватися на 16-міліметровому проекторі з 16-міліметрового відбитка. І це буде саме так, як автор описав, як це має бути. Не хочу спойлерити, але це буде досвід, який включає димову машину, проекцію та інше. Це триватиме лише півгодини, але це дуже особливий досвід, на який ми запрошуємо у Lewben Art Foundation: це простір у Старому місті.
Минулі роки позначилися глобальною пандемією. Як вона вплинула на «Kino pavasaris»?
Аісте: Коли оголосили карантин, у нас залишався лише тиждень до фестивалю. Тому ми перевели все на цифрові платформи. Це була неймовірно вимоглива робота, але нам вдалося це зробити. І у нас була неймовірна підтримка глядачів, які казали – ми будемо з вами, навіть якщо фестиваль не відбувається фізично, ми все одно будемо дивитися фільми. Це було дуже, дуже приємно.
Проблема полягала в тому, що нам довелося повторити це знову наступного року, оскільки пандемія ще не закінчилася. І тоді ми вже відчули, що немає нічого схожого на справжній фестиваль, онлайн ми можемо зробити це один раз, гаразд, два, але ми відчували, що фестивалі не можуть існувати лише в цифровому форматі. Тому ми хочемо підкреслити важливість місця, де ви дивитесь фільми: великий екран, якісний звук, а також цей неповторний досвід, який ви отримуєте під час спільного перегляду фільмів. Тому ми раді повернутися до кінотеатрів.
Довілє: Також через цей досвід, про який щойно згадала Аісте, ми обрали цьогорічну тему, присвятивши фестиваль мистецтву кіно. Ми хочемо нагадати людям, що це величезне задоволення – дивитися фільми в кінотеатрі.
Фестиаль «Kino pavasaris» проходитиме з 16 по 22 березня в кінотеатрах Вільнюса, Каунаса, Клайпеди та інших великих міст. Українцям вхід вільний, після демонстрації документа, що засвідчує особу.