Valdone Rudenkiene/Канни
Фільм «Nouvelle Vague», який отримав майже сім хвилин овацій у Каннах, — перший проєкт Лінклейтера французькою мовою.
Стрічка розповідає про створення легендарного французького фільму «На останньому подиху» («Breathless») — символу «Нової хвилі». Ґійом Марбек втілює культового французького режисера Жана-Люка Годара, Зої Дойч грає головну жіночу роль — Жан Сіберг, а Обрі Дюллен — Жана-Поля Бельмондо. Актори не тільки вражаюче схожі на своїх легендарних персонажів — вони також випромінюють природність, імпровізують, жартують і фліртують одне з одним. Така грайлива, жива взаємодія вдихає життя в технічно досконалу стрічку та створює атмосферу, близьку до 66-річного фільму, що досі виглядає сучасним.
Американський режисер Річард Лінклейтер неодноразово підкреслював, що Жан-Люк Годар є одним із найбільших джерел його творчого натхнення, тому «Nouvelle Vague» став для нього особистим, пристрасним проєктом.
«Це — любовний лист французькому кіно, авторам журналу Cahiers du Cinéma та революційній “Новій хвилі” 60-х», — пояснює режисер. Фільм Лінклейтера здається створеним спеціально для Каннського кінофестивалю — у ньому навіть є кілька внутрішніх жартів про Канни, що викликали теплі посмішки у глядачів під час показу. Хоча фільм легкий і грайливий, він майстерно зроблений — від неймовірно точного підбору акторів (…) до енергійного джазового саундтреку, — пише Бен Кролл у виданні The Wrap. «Nouvelle Vague — це не лише любовний лист французькій Новій хвилі; це також тонка демонстрація майстерності режисера, якого рідко вважають технічним віртуозом».
Хоча фільм романтично грайливий, «Nouvelle Vague» часто дихає напругою. Американська зірка Жан Сіберг не розуміє імпровізаційного підходу нового режисера, а продюсер обурений тим, що зйомки тривають лише годину на день — або й зовсім не відбуваються. Адже Годар — справжній фанат «спокою»: він охоче курить, п’є, гуляє або грає в пінбол, чекаючи, коли реальність сама себе проявить. Як він каже Сіберг, коли вона просить більше ясності: «Я знаю. Я розумію. І мені байдуже».
Ця напруга між режисером і командою — головна драматична вісь фільму, хоча сам фільм ніколи не стає надто важким. Навіть якщо ви не знаєте, чим закінчився Breathless, сам факт, що через 60 років про нього знімають престижну біографічну стрічку, прем’єра якої відбувається в Каннах, уже натякає на успіх. Натомість Nouvelle Vague насолоджується можливістю зупинитися — поспостерігати, як між Сіберг і Бельмондо виникає хімія, поки режисер поступово знаходить свій шлях. «Якщо тобі більше ніколи не дозволять знімати, ти станеш чудовим оператором візка», — жартує оператор.
Прем’єра «Nouvelle Vague» від самого початку була сповнена енергії. Режисер Річард Лінклейтер і акторка Зої Дойч співали та танцювали на червоній доріжці, піднімаючись знаменними сходами.
«Для нас дуже багато значить бути тут сьогодні ввечері. Понад рік тому ми знімали саме тут», — сказав Лінклейтер глядачам, які зібралися на прем’єру й зустріли фільм бурхливими оваціями. — «Тоді ми сказали: “А хіба не було б чудово, якби ми могли повернутися й показати тут наш фільм?”»
Цього року Лінклейтер утверджується як важлива фігура на міжнародних кінофестивалях. У лютому він брав участь у Берлінському міжнародному кінофестивалі, де представив ще один фільм — музичну біографічну драму про Лоренца Харта «Blue Moon», у якій знялися Ітан Гоук, Маргарет Куоллі та Ендрю Скотт. Фільм отримав схвальні відгуки, а Скотт здобув «Срібного ведмедя» за найкращу другорядну роль.
Хоча «Nouvelle Vague» і був представлений у головній програмі Каннського кінофестивалю, нагород він не отримав, що викликало певне розчарування серед критиків. Дехто вважав, що фільмові бракує структури та тієї кінематографічної енергії, яка була притаманна оригінальній стрічці, про яку йдеться у фільмі.
Утім, незалежно від думок, можна погодитися, що фільм про нову мову кіно, яка з’явилася понад шістдесят років тому, сьогодні знову говорить по-новому — мовою, властивою тільки Лінклейтеру.