Unian/Радіo Свобода

Люди вже перестали приходити з травмою війни, досвідом перебування на окупованих територіях і всім, що з цього випливає, розповіла психологиня Анастасія Арєф’єва, яка працює в Бельгії з українцями, в інтерв’ю Радіо Свобода.

За словами психологині, у 2022 році люди думали, що вони приїхали перечекати війну і що вона скоро закінчиться. Проте через рік вони почали розуміти, що не можна чекати весь час, потрібно вже жити своє життя й якось інтегруватися. Арєф’єва зазначила, що тут й почалися інші проблеми.

“Люди вже перестали приходити з травмою війни, досвідом перебування на окупованих територіях і всім, що з цього випливає. Вони почали запитувати: “Як мені побудувати життя тут, допоки не закінчиться війна?””, – розповіла психологиня

За її словами, проблема полягає ще й в тому, що українці не мають жодної ясності щодо документів в майбутньому:

“Ми не знаємо, який буде дозвіл на перебування тут, у Бельгії. Ми не знаємо, за яких умов можна буде повертатися в Україну, чи буде безпека, коли це буде. Як швидко потрібно буде зібратися і поїхати?”.

Вона додала, що все це робить невизначеність глобальною. Ще в 2023 році, за словами психологині, люди почали звертатися з питаннями вивчення мови, інтеграції.

Однак, як пояснює Арєф’єва, коли людина дуже травмована, вона погано запам’ятовує та загалом погано орієнтується в часі й просторі, тому що весь психічний простір зайнятий, і на те, щоб зрозуміти травму, йде дуже багато ресурсу.

Також психологиня зазначила, що у людей є й відчуття провини не перед країною, а рідними чи колегами, які залишилися в Україні.

“Іноді воно проявляється так: “Я не хочу відчувати себе винуватим, я не винний”. Але, тим не менш, люди все одно відчувають себе винними”, – розповіла психологиня

Арєф’єва зазначила, що люди також відчувають, що їх звинувачують за те, що вони в безпеці.

“І це можна зрозуміти. В Україні є блекаути. Є морози. Є прильоти. Це дуже важка ситуація. Нормально, що виникає злість до тих, хто цього не відчуває”, – додає психолог.

Водночас, вона нагадує, що люди, які виїхали з України, теж мають проблеми.

“Вони відчувають, що не можуть про це говорити з людьми, які залишилися. Тому що це різні типи проблем. Розповідати про самореалізацію людям, які бояться, що не прокинуться наступного дня, – це дійсно досить дивно. Але це не означає, що проблем самореалізації й власного сенсу немає”, – розповіла Арєф’єва.

За словами психологині, залежно від віку, у людей різні проблеми.

“Молоді люди до 25 років, як правило, ставали батьками своїм батькам. Тобто вони знали англійську як молоде покоління, дуже швидко вчили місцеві мови, а батькам це давалося набагато важче. І тоді вони брали на себе відповідальність за всю родину”, – зауважила психологиня.

За її словами, така ситуація призводила до конфліктів в сім’ї, адже батьки відчувають, що втрачають авторитет.

“Це все починали робити діти, яким 18 років, за батьків, яким 40–50. Це, звичайно, викликає почуття сорому”, – розповіла Арєф’єва.

За її словами, дітям потрібно займатися своїм життям, у них своїх купа справ: потрібно йти в університет, вивчати мову, хочеться соціалізуватися, проводити час з друзями. Однак, “треба з мамою їхати до лікаря, в мерію, підписувати документи”.

Також психологиня зауважила, що жінкам від 25 до 45 років, в яких є діти, теж складно. Вона пояснила, що це через те, що їм потрібно багато ресурсу вкладати в те, щоб виховувати дітей, розуміти шкільну систему: як працюють канікули, навчання, як допомогти дитині в школі, як розібратися з конфліктами в класі, якщо ти не розумієш мову.

“Для них інтеграція – я маю на увазі вивчити мову, знайти роботу – набагато важча, бо в них просто менше ресурсу”, – вважає Арєф’єва.

Ще вона в окрему категорію віднесла жінок приблизно 35 років, в яких немає дітей.

“Для них постає питання: чи будуть у мене діти? Їм потрібно обирати. Або я зараз кидаю всі сили на те, щоб вивчити мову, інтегруватися, побудувати нове життя, але тоді, скоріш за все, в мене не буде дітей”, – пояснила психологиня.

За її словами, такі жінки постають перед вибором: повертатися в Україну, або шукати чоловіка, щоб створити родину.

Арєф’єва розповіла, що люди, яким 45+ мають інші складнощі в новій країні.

“Для них найбільше питання в тому, що вони вже мали певний успіх: у них, як правило, була професія, яку поважали. Вони звикли до цієї ідентичності – і вони її повністю втратили”, – пояснила психологиня.

Вона пояснила, що такі люди відчувають, що в них просто менше часу, ніж у молодих. Відповідно, вони розуміють, що їм потрібно дуже сильно знижувати свої очікування. Арєф’єва додала, що ця втрата соціального статусу призводить до депресивних почуттів.