Костянтин Дорошенко/Tie2.lt

За даними Scopus і Google Scholar фізик-матеріалознавець Борис Гриньов входить до 30-ки найбільш цитованих вчених України. Академік Національної академії наук, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів, представник України в CERN, він також є одним із найвідоміших українських колекціонерів мистецтва. Родинна колекція Гриньових, Бориса та його дружини Тетяни, сьогодні вже є інституцією. Зібрання налічує понад 4000 творів, що охоплюють період від кінця ХІХ століття до сьогодення.

Всі роки повномасштабного російського вторгнення Борис Гриньов залишається вірним рідному Харкову, повертаючись туди з міжнародних наукових відряджень та культурних подій. Наукове і мистецьке життя в гоноровому місті не припиняється і академік Гриньов серед тих, хто живить його енергію.

Яким є нині культурне життя в Харкові?

Одним із найважливіших стовпів, на яких тримається Харків, є його культура. Переживши весну 2022 року, коли більшість людей були зосереджені на порятунку, обороні та волонтерстві, місто поступово і вперто почало відроджувати своє культурне життя. Сьогодні воно значною мірою існує в підземних приміщеннях. Деякі інституції залишаються закритими для відвідувачів, натомість вже під час повномасштабки з’явилися нові локації.

Харків перебуває у постійній адаптації до нових викликів: бомбардувань, відключень електроенергії, відсутності опалення тощо. Проте митці продовжують працювати, з’являються нові проєкти, в тому числі із залученням широкої міжнародної мистецької спільноти. Арт-середовище не зосереджується на обмеженнях, спричинених життям у прифронтовому місті, а радше шукає нові можливості. Ми, як колекція, є постійними учасниками цих процесів. Наприклад, 2024 року підтримали гучний міжнародний проєкт “Відчуття безпеки” (Sense of Safety) в ЄрміловЦентрі (YermilovCentre). Співкураторкою виставки виступила Марина Конєва (Maryna Koneva), арт-менеджерка Grynyov Art Collection. Серед учасників були Ахмет Огют, Борис Михайлов, Андреас Ангелідакіс, всього – 31 митець із різних країн. На відкриття приїхав Томас Гіршхорн. Він давав лекцію наступного дня після жорсткої повітряної атаки Харкова. На щастя, ЄрміловЦентр є сертифікованим бомбосховищем. Ми надали для експозиції роботи культового херсонського художника Стаса Волязловського та Дмитра Коломойцева (Dmitro Kolomoitsev) , який нині служить у Збройних силах України. Його “Молескіни” – унікальний сюрреалістичний мистецький документ цієї війни.

Колекціонування сучасного мистецтва в Україні мало кілька етапів. В радянські часи нонконформістське мистецтво, яке не цікавило державу, а часом і переслідувалося, збирали люди, які поділяли цінності свободи творчості – письменники, вчені, лікарі. Крах СРСР спричинив короткотривалу моду на Заході на митців з нашого регіону. Велика кількість робіт українських художників 1990-х опинилася в закордонних колекціях. Попит на сучасне мистецтво в Україні формувався нерівно. Пам’ятаю, як галеристи наполягали на економічній привабливості інвестицій в мистецтво, що, насправді, є процесом доволі непередбачуваним. Через які етапи проходили ви у колекціонуванні?

Досвід колекціонування завжди був присутній у нашій родині. Наприклад, ми маємо цікаве зібрання поштових марок. Колекціонування творів мистецтва увійшло в наше життя саме в 1990-ті. Тоді існувала мода на антикваріат, яка не оминула і нас. Проте, досить швидко ми зрозуміли, що в цій сфері поширено багато підробок. Неприємний досвід траплявся і в нас. Водночас ми вже занурилися в мистецьке середовище, і виникло бажання поглиблювати свої знання у цій царині. Тому ми звернули увагу на твори наших сучасників.

По-перше, це дало можливість безпосередньо спілкуватися з авторами, відвідувати їхні майстерні та більше дізнаватися про самі твори. Це, своєю чергою, гарантувало отримання автентичних робіт. По-друге, у 1990-ті арт-ринок лише починав формуватися. Митці шукали нового замовника після падіння радянської системи, і ми мали можливість підтримати художників. Уже тоді було зрозуміло, що в музейних колекціях існують значні прогалини, і заповнити їх, зберігши в Україні твори неофіційного мистецтва, допомогти можуть саме приватні ініціативи.

Безумовно, на формування нашої колекції вплинули і фахівці, з якими ми в різні роки співпрацювали. На початку ми багато консультувалися з харківськими музейниками. Завдяки цьому сформувалося потужне зібрання харківської графічної школи, мистецтва середини ХХ століття. Згодом до співпраці почали залучати молодих мистецтвознавиць, кураторок, колекція дедалі виразніше поповнювалася молодим мистецтвом.

Російська війна проти України призводить до масштабних втрат у культурі – гинуть художники та художниці, які пішли до війська, бомбардуваннями знищуються музеї та мистецькі осередки, культурні цінності вивозяться з тимчасово окупованих територій до країни-агресорки. В цей час ви продовжуєте купувати роботи сучасного мистецтва, підтримуєте міжнародні виставки, серед яких – український павільйон на Венеційській бієнале-2024. Як змінилась стратегія вашого фонду з 2022 року?

У березні 2022 року, під час бомбардувань Харкова, ми були змушені евакуювати частину нашої колекції: спочатку з міста (близько 2000 творів), а згодом і з країни (900 творів). Відтоді наша діяльність розподілилася на два основні вектори.

Перший – міжнародний. Тут головною метою є поширення знань про війну в Україні та популяризація української культури, демонстрація її унікальності у світі. Ми реалізуємо власні проєкти на основі евакуйованих творів, а також надаємо роботи для експонування в закордонних музеях і галереях. У межах цього напряму ми підтримали національний проєкт на Венеційській бієнале. Прямо зараз роботи з Grynyov Art Collection представлені на двох виставках у Німеччині. Твори знакового для української нової хвилі мистецтва автора Олега Голосія – в проєкті “Ландшафт” мюнстерської Meancult gallery, поряд з роботами Йозефа Бойса та Юргена Крамера. Колаж Сергія Параджанова “Орфей” – на виставці “Серце що б’ється: фокус на квір-мистецтві України” в берлінському Schwules Museum. До речі, через суспільну зацікавленість її експонування вже втретє продовжили.

Другий вектор – діяльність в Україні. Тут ми зосередилися на проєктах, пов’язаних із культурною ідентичністю та національною пам’яттю. Продовжуємо створювати власні проєкти та підтримувати ініціативи інших. Ескіз легенди українського й світового авангарду Василя Єрмілова з нашої колекції сьогодні представлений на виставці “Культурна валіза” на Центральному залізничному вокзалі Києва. Проєкт присвячений пам’яті, яку маємо зберігати в часи випробувань, що випадали на долю України не раз. Серед експонатів, наданих на виставку іншими колекціонерами, деякі перегукуються з історією Литви. Наприклад, елемент саркофагу засновника Кримського ханства Хаджі Герая, союзника великого князя литовського Казимира Ягеллончика.

За останні роки в Grynyov Art Collection з’явилася низка творів, безпосередньо пов’язаних із війною. Серед них – воєнні фотографії Владислава Краснощока та Станіслава Остроуса, артбуки Дмитра Коломойцева. Окремо хочу згадати графічні роботи, які ми придбали у Давида Чичкана, коли він готувався долучитися до Збройних сил України. З юності він захоплювався ідеями анархізма, постаттю Нестора Махна, який намагався реалізувати ідею анархістської селянської республіки в Україні. На жаль, співпраця з Давидом обірвалася передчасно. У серпні 2025-го художник загинув, захищаючи Україну в Запорізькій області, основному регіоні діяльності Махна.

Сьогодні наша колекція не лише зберігає мистецтво, а й стає свідченням часу, в якому живе і бореться Україна.

Ви були серед колекціонерів та меценатів, які подарували Центру Жоржа Помпіду роботи, що тепер складають окреме українське зібрання цієї інституції. Ініціатива в Україні отримала розуміння не у всіх. Критику викликало те, що твори українських художників 1990-х, яких і так мало в країні, знову опиняються за кордоном. Якими були цілі цього дарування?

Цій події передували кілька років переговорів, складний процес передачі творів, а також неодноразове перенесення презентації дарунку. Зрештою виставка українських митців відбулася в Парижі восени 2022 року, вже на тлі повномасштабного вторгнення. Це стало потужним жестом культурної дипломатії, який продемонстрував на важливому міжнародному майданчику культуру, що саме в цей момент зазнає знищення. Важливо й те, що ця ініціатива вплинула на перегляд атрибуції окремих творів, які вже перебували у колекції Центру Жоржа Помпіду: раніше вони ідентифікувалися як російське, хоча насправді були створені українськими художниками.

Що ж до критики, то, наприклад, наша колекція передала фотографії, тобто тиражні роботи. Аналогічні світлини є й в українських зібраннях, отже країна їх фактично не втратила. Натомість зросла видимість українського мистецтва, а також цінність і впізнаваність творчості наших митців на міжнародному рівні.

Чи використовуєте ви мистецтво в комунікації з міжнародним колом учених, які працюють у CERN?

Навесні 2022-го я запросив до Інституту сцинтиляційних матеріалів харківського фотографа Олександра Осіпова. Він зафіксував, як у підвалах жили і працювали вчені разом зі своїми родинами. В об’єктив митця потрапили саморобні ліжка та їдальні, облаштовані просто посеред лабораторій, домашні улюбленці й діти серед виробничих цехів. На основі цих світлин було створено проєкт «Укриття для науки». Ми представляємо його на міжнародних конференціях і в наукових установах різних країн Європи. Зокрема, у 2024 році проєкт демонструвався у CERN. Він наочно демонструє, в яких умовах змушені працювати українські фізики під час війни, і водночас ставить питання про неприпустимість участі російських представників у міжнародному науковому середовищі.

Які саме українські дослідження сьогодні затребувані у CERN?

Зараз у CERN використовуються різні наші детектуючі матеріали. Це і перовскіти, і пластмаси. Головне, це технологічні прийоми, які були розроблені в Україні по 3D принтингу, що дуже важливо для створення детекторів майбутнього колайдера. В багатьох експериментах застосовуються мікрокабелі, які також розроблені, тиражуються українськими вченими та інженерами. В Україні створений грід-кластер, який і у війну продовжує працювати.

Вашу колекцію вирізняє її принципова публічність – відкритість для досліджень та колаборацій. Чи думали ви над створенням на її основі Музею сучасного мистецтва?

Ні. Мене часто про це запитують, проте нам цікавий саме формат родинної колекції. Ми дійсно орієнтовані на широку співпрацю з культурними інституціями, дослідниками та кураторами, і нам здається, що в такому форматі маємо менше обмежень. Усі твори з нашої колекції доступні на сайті http://grynyov.art/ . Ця платформа є зручною для всіх учасників мистецького процесу. Водночас ми регулярно передаємо твори в дар українським музеям і добре усвідомлюємо, що в майбутньому значна частина нашої колекції увійде до національних музейних зібрань.