BNS/Юрате Скєріте

З початку війни до Литви було перевезено понад 1,5 тисячі культурних і мистецьких цінностей з України, врятованих від війни. Твори були представлені на виставках, організованих Литовським національним художнім музеєм, частину з них досліджено та реставровано.

Наразі реставруються картини однієї з найвідоміших народних художниць України Марії Примаченко, а також обговорюється перевезення дерев’яних вівтарів XV століття з Національного художнього музею імені Богдана і Варвари Ханенків у Києві.

До Литви доставлено сто творів народної художниці Марії Примаченко (1909–1997), більшість із яких експонуються у Музеї Вітаутаса Касюліса у Вільнюсі. П’ятнадцять із найбільш пошкоджених творів ще лежать на робочих столах фахівців Центру реставрації імені Праноса Гудиноса.

У жовтні Литовський національний художній музей і Фонд підтримки та благодійності імені Яна Кароля Ходкевича оголосили акцію збору коштів для реставрації творів цієї художниці.

Як на операційному столі

«Їх зберігали у музеї в Запоріжжі. Запоріжжя сильно постраждало від війни, частину цих творів вдалося врятувати і перевезти на Західну Україну, а вже звідти ми змогли їх доставити до Литви», – розповіла BNS директорка Центру реставрації імені Праноса Гудиноса Юрате Сєнвайтєне, говорячи про шлях картин М. Примаченко до Литви.

«Звісно, перед цим наші реставратори під час війни мали поїхати на Західну Україну, щоб оглянути ці роботи, оцінити їхній стан і вирішити, чи їх взагалі можна транспортувати. До цього ми майже не мали інформації про їхній стан. Реставратор оглянув твори й вирішив, що їх все ж таки можна транспортувати, підготував їх до перевезення», – пояснила вона.

За словами Ю. Сєнвайтєне, кожен твір, який потребує реставрації, спочатку досліджується – фіксується його стан, пошкодження паперу та фарби, а під час технологічних досліджень визначається склад фарб і технологічні параметри паперу. Крім того, твори аналізуються оптичними методами – в ультрафіолетовому та інфрачервоному випромінюванні.

«Технологічно визначено, чим і як М. Примаченко малювала, як змінювала первинний малюнок, як його вдосконалювала, якими фарбами і як покривала підготовчий малюнок. Зараз, після технологічних досліджень, ці твори, що підлягають реставрації, виглядають як пацієнти на операційному столі – з детальною „біографією“ і всіма „діагнозами“», – жартувала директорка.

За її словами, дослідники бачать, що художниця спочатку все малювала олівцем, виправляла малюнок, удосконалювала його, а вже потім бралася за фарби.

«Ми бачимо, що вона робила спочатку, що робила потім і чим завершувала. Що виправляла у процесі. До речі, авторські виправлення – це одна з найважливіших ознак, що це справжня робота», – сказала Ю. Сєнвайтєне.

До Вільнюса приїжджала й директорка музею в Запоріжжі, яка як мистецтвознавець сама аналізувала твори М. Примаченко. За словами директорки Центру реставрації імені Праноса Гудиноса, її приємно здивувало те, наскільки детальні технологічні дослідження проводяться в Литві. Українці не досліджували роботи своєї художниці так глибоко.

«Ми можемо на основі цих досліджень скласти повну палітру фарб, якими користувалася М. Примаченко. Це неймовірно важливі факти про її творчість. Результати хімічного аналізу фарб, а також дані досліджень, проведених в ультрафіолетовому та інфрачервоному діапазонах, дозволяють нам і тим, хто їх використовує (а ми ділимося цими даними), дуже добре розрізняти справжні роботи М. Примаченко від підробок і захищатися від них», – зазначила Ю. Сєнвайтєне.

М. Примаченко – одна з найулюбленіших художниць України, її портрет прикрашає українські банкноти, а 2009 рік ЮНЕСКО проголосило її роком.

Рішення приймають українці

До Вільнюса мистецькі цінності надходять із Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, Національного музею імені Богдана і Варвари Ханенків у Києві, Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», Одеського музею західного та східного мистецтва й інших музеїв.

Директорка литовських реставраторів підкреслила, що всі мистецькі цінності з України, які опинилися на робочому столі реставраторів, не були витягнуті з-під завалів чи пошкоджені під час воєнних дій. Вони були доставлені до Литви із Західної України, куди були евакуйовані з постраждалих від війни регіонів.

За словами директорки, рішення про те, які твори мистецтва потрібно реставрувати, приймають українські музейні фахівці, враховуючи рекомендації Центру реставрації імені Праноса Гудиноса.

У Центрі вже досліджували й реставрували твори Френса Галса (бл. 1581–1666), Франсіско Хосе де Гойї (1746–1828), Альбрехта Дюрера (1471–1528), Лукаса ван Лейдена (1494–1533), Рембрандта (1606–1669) та інших художників.

Також було оглянуто та оцінено стан понад 650 графічних робіт із Національного музею імені Богдана і Варвари Ханенків у Києві, усі цінності були підготовлені для експонування та зберігання. Серед них – гравюри японських авторів Укійо-е, традиційні китайські живописні сувої, унікальні ісламські мініатюри.

«Творами, витягнутими з-під завалів, насамперед займаються українські реставратори, а ми їм допомагаємо методичною підтримкою та порадами, неодноразово надсилали матеріали для реставрації», – розповіла BNS Ю. Сєнвайтєне.

За її словами, зараз ведеться листування з Національним музеєм імені Богдана і Варвари Ханенків у Києві щодо перевезення і реставрації в Литві дерев’яних рельєфів вівтаря XIV–XV століть італійської роботи.

«Вони дуже великі, їх неодноразово раніше реставрували, і зараз вони знову дуже пошкоджені. Їх транспортування буде досить складним, по-перше, через крихкість об’єктів, а також через їхнє важке обрамлення, виготовлене у 1960-х роках. Наразі разом з українськими фахівцями ми обговорюємо, як їх перевезти», – пояснила директорка.

«Очевидно, що спершу доведеться відправити наших реставраторів до Києва, щоб виконати певні консерваційні роботи, і тільки потім привезти твори до Литви», – додала вона

За словами Юрате Сенвайтєне, з Центру реставрації імені Праноса Гудиноса роботи потрапляють на виставки не лише після дослідження, консервації та реставрації, але й з повною документацією технологічних досліджень і реставрації. До детальних описів процесів додаються всі фотографічні матеріали досліджень і реставрації. Повна документація передається власникам творів – українським музеям.

З початку війни в Україні у 2022 році фахівці Центру реставрації імені Праноса Гудиноса оглянули, визначили стан, підготували до експозицій і довготривалого зберігання 1,5 тисячі творів з України, велику частину яких дослідили технологічно та реставрували.

«Це дуже багато, адже ми не припиняємо виконувати наші планові роботи. Усе, що заплановано, і всі зобов’язання перед іншими музеями Литви та інших країн, виконуються без затримок», – наголосила директорка.

За словами реставраторки творів мистецтва на папері найвищої кваліфікаційної категорії Егле Піщікайте, для реставратора не має значення, чий твір він відновлює – всесвітньо відомого митця чи менш відомого художника. Однакові зусилля та час вкладаються у відновлення будь-якого твору, надається однакова повага кожному з них.

Проте, за її словами, робота з творами з України має особливе значення.

«Не важливість автора має значення. Ми своїм реставраційним процесом долучаємося до збереження культурної спадщини України як частини європейської та світової спадщини. Через це ця робота інша і унікальна», – сказала Е. Піщікайте у розмові з BNS.