Sonya Vseliubska/Tie2.lt

Олександр Довженко у всьому світі насамперед відомий як видатний режисер. Автор таких стрічок як “Земля”, “Звенигора”, “Арсенал” тощо й до сьогодні залишається головною конотацією до еталона українського кіно. Втім, його письменницька карʼєра, хоч і була нетривалою та скоріше ситуативною, рідко відома на міжнародному читачу. 

Загалом, як зазначають біографи, з самого дитинства Олександр Довженко цікавився всіма проявами мистецтва та постійно пробував себе у всіх галузях. В дитинстві він співав, у юнацтві малював у стилі експресіонізму, і саме через малювання поступово заглиблювався у кіно.

У 1914-му він захопився українським самостійницьким рухом, і у 1918-19-х роках воював проти більшовиків у лавах армії УНР. Власне, саме ця частина його біографії буде під пильною увагою радянської влади, яка намагалась зʼясувати наскільки він був націоналістом. Власне, ще від початку його кінокар’єри, а саме після успіху фільму «Звенигора» це поклало початок постійної трагедії Довженка, де його творчість постійно звинувачувалась у буржуазному націоналізмі. 

Втім, саме його письменницький талант розкрився скоріше вимушено та пізніше за створення його кіношедеврів. З початком другої світової війни, а саме з 1942-го року, Олександр Довженко працював воєнним кореспондентом на Південно-Західному фронті, і, відповідно був вимушений виписувати свої спостереження й рефлексії з війни. Його писання зʼявлялась у провідних газетах, та саме цим зачитувались люди з фронту й тилу. 

Власне в повісті “Ніч перед боєм” кристалізує його фронтову місію. Його навички письменництва та багатої уяви були дуже влучно використані армією, адже саме в цій повісті Довженко відкрився як правильний пропагандист. Заснована на реальних подіях, «Ніч перед боєм» вперше була написана українською мовою, після чого була опублікована на російську для публікації в газеті. Врешті, твір було переведено на дванадцять мов. Це історія, яка уславлює героїчний подвиг звичайних людей, які обʼєднались разом проти фашизму. Це історія, яка містить в собі розмову в окопі військових, які очікують на початок бою, та розповідається під лиця воєнного командира Петра Колодуба. І хоча еталонний патріотизм в цій повісті переповнює його поетичний талант, в деяких рядках простежується ідея його творчості. А саме – ідея любові до рідної землі. Він пише: «Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ?». Земля як явлення – все-таки головна тема для Олександра Довженко, про долю якої він розмірковує в будь-яких жанрах. 

Найбільше це простежується в його автобіографічній кіноповісті «Зачарована Десна». Звісно для Довженка було надзвичайно важливим місце свого народження й походження його роду. Народившись у селі Вʼюнище на Чернігівщині, мальовнича річка Десна часто фігурувала у його літературних та кіно творах. «Зачарована Десна» це туга за рідною землею, через яку відображається моральний стан Довженка, адже тоді він був дуже далеко від своєї батьківщини. 

Загалом, можна сказати, що Довженко започаткував новий жанр – кіноповість, тобто повість, яка була написана з урахуванням сценарної специфіки й впевненими мріями ці писання екранізувати. Довженко писав свої твори думаючи те, як ці описи будуть виглядати на екрані, та поєднував речення наче монтував кадри одним за одним. Власне, це працює і в обратну сторону, з його пильною увагою до діалогів, епізодичності кадрів та часових і просторових переміщень – справедливо називають поетичним, що є складовою його загального мистецького стилю. 

“Зачарована Десна” має два наративи: про дитинство самого письменника “Сашка” та враження від навколишнього та ліричні відступи вже дорослого Олександра Довженка як зрілого митця й філософа. Кіноповість повністю заснована на особистих спогадах письменника про своє дитинство, та батьківщину з її традиціями, віруваннями й культурою як джерело його духовності й таланту. Так він детально описує природу, краса якої дорівнює людям що живуть на цих землях. Письменник працював над кіноповістю впродовж 14т-и років. Можна припустити що це стало своєрідним особистим журналом для рефлексій. Тільки у 1956 му році повість було надруковано в журналі «Дніпро», так і не народившись у сценарну форму. 

Кіноповість, де воззʼєднались туги за рідною землею разом з воєнними рефлексіями – є його найвідоміша кіноповість – “Україна в огні”. Перебуваючи під травматичними враженнями усюдисущих руйнувань війни та зокрема від факту окупації Києва у 1942-му, Довженко почав викладати свій біль на папір.

“Україна в огні” розповідає про долю простої сільської родини Запорожців, яку зруйнувала війна, адже їх рідну Тополівку окуповують фашисти. Це складний поліфонічний твір сповнений властивої письменнику великої кількістю ліричних відступів та описів природі, що у сукупності присвячено Українській землі. Письменник відображає війну правдиво, та розмірковує над проблемами життя, смерти, любові та зради. Осмислює він це дуже конкретно та ставить в історичну перспективу, підкреслюючи подвиг українського народу. 

Саме це й не сподобалось радянській владі. Довженко поставив страждання українського народу з позицій, що були суто протилежним радянським канонам. Власне, саме через “Україну в огні” письменник прямо протестував проти сталінської доби, усвідомлюючи трагічні наслідки не тільки для його рідної України, а й великої війни загалом. 

Майже за всі кінофільми кінорежисера критикували, однак саме за “Україну в огні” режисер зазнав найбільшої кари. Для розгляду кіноповісті навіть було скликано спеціальне засідання політбюро. Врешті Сталін заборонив її, а самого Довженка було звільнено з роботи, з забороною знімати кіно повертатись в Україну.  І кінофільм, і повість були засуджені й заборонені. Перше видання кіноповісті “Україна в огні” вийшло вже після його смерті, у 1966 році, а повна публікація твору тільки у 1995 році.

Сьогодні “Україну в огні” цікаво читати саме з історичної перспективи. Саме ця повість може надати шанс скласти особисте уявлення про Довженка як політичну фігуру, а також вона надає змогу вивчити один з найпопулярніших символічних обертів, який започаткував письменник. 

Довженко був великим символікою у своєму кіно, що й розповсюдилось на його письмо також. Глобальна символіка огню в цій повісті звісно відсилає до незворотних подій, певного катарсису з натяком на переродження після повного вигорання. Зокрема, присутня певна універсальність і ідея “України в огні”. Глобально, символізм вогню в українській літературі за останні сто років доволі універсальний, який може відсилати до революцій на початку як і 20то століття, так і 21го. До сьогодні режисери й письменники використовують символ вогню, з акцентом на незламності та незворотності. 

Зокрема, “Україна в огні” нагадує про неможливість існування художнього висловлювання поза політичним контекстом. Надихаючись метафорою Довженка, й до сьогодні українські митці використовують це формулювання, щоб описати війну Росії проти України, та культурні зміни які вона приносить у суспільство. Так, наприклад, Мала галерея Мистецького арсеналу назвала своє онлайн видання, і під тією ж назвою вийшло видання друкованого журналу про кіно “Кіноколо”.