BNS
Центр дослідження геноциду та опору Литви (LGGRTC) оголосив, що після 20-річної перерви відновив пошук радянських жертв у парку Tuskulėnai Rimties у Вільнюсі.
«Під час археологічних досліджень будуть шукати останки 43 жертв, розстріляних у колишній в’язниці КДБ у Вільнюсі, які досі не знайдені», – сказав керівник центру Арунас Бубніс.
За його словами, також очікується, що тут можуть бути поховані й останки захисників свободи – партизанів, які загинули у післявоєнний період в околицях Вільнюса.
«Втрати та пожертвувані життя цих людей також зробили внесок в те, що сьогодні ми знову маємо незалежну державу», – наголосив А.Бубнис.
Останки шукатимуть на колишній ділянці вілли польського інженера Францішка Валіцького: у 1944 р. КДБ заарештувало Ф. Валіцкіса за співпрацю з Армією Крайовою, а віллу експропрійував міністр КДБ для власної цілей.
За даними LGGRTC, з 1944 по 1947 рік у в’язниці Вільнюського КДБ було виконано 767 смертних вироків. У період незалежності, у 1994-1995 та 2003 роках, під час археологічних розкопок на території Тускуленай було знайдено 724 останки.
Згідно з повідомленням, ймовірно, що семеро «злочинців», які померли у в’язниці без покарання, можуть бути поховані в парку Тускуленай.
Згідно з запискою, написаною в 1952 р. начальником відділу КДБ Литви П. Грішінасом, до керівництва КДБ Радянського Союзу, у братській могилі, розташованій на території Вільнюса, «розстріляних по смерті засуджені були поховані, на території того маєтку було поховано не менше 1000 осіб».
Голова КДБ Радянського Союзу В. Чебриков у документі 1971 року уточнював, що в Тускуляні, крім «ескадронів смерті», ховали також загиблих партизанів: «За архівними даними, було поховано близько тисячі трупів. За виконаними вироками в 1944-1947 рр. поховано 780 трупів. Решта – учасники озброєних бандформувань, ліквідованих в околицях Вільнюса».
За даними Центру геноциду, в архіві КДБ не вдалося знайти більш детальні таємні документи, оскільки радянська влада приховала масивні місця, які свідчать про їхні злочини.
Після відновлення незалежності таємницю Тускуленая розкрив колишній непрямий учасник цих злочинів, наглядач Тускуленайського парку, але не всі жертви були знайдені у вказаних ним місцях пошуку та в інших місцях.
LGGRTC побоюється, що деякі з розшукуваних останків можуть бути викопані та знищені під час будівництва Палацу культури Міністерства внутрішніх справ у Тускуляні за радянських часів. Колишній інженер цих споруд засвідчив, що під час риття котловану та під’їзних колій було викопано ряд останків, куди вони були вивезені – невідомо.
Співробітники Центру геноциду проводять пошукові роботи спільно зі службою охорони культурних цінностей, вони будуть продовжені і наступного року.
Колишня територія садиби Тускуленай використовувалася як братська могила з осені 1944 р. до весни 1947 р., коли Указом Верховної Ради СРСР смертну кару замінили на 25 років позбавлення волі (з 1950 р. смертна кара була знову введена в дію).
На територію садиби Тускуленай привозили вбитих за дуже різні діяння: партизанів, їх прибічників, учасників червневого повстання 1941 р., вояків і прихильників Армії Крайової, а також звинувачених у війні чи кримінальних справах, участі в Голокост.
Більшість – 717 – знайдених там останків поховано в каплиці-колумбарії, побудованій у парку в 2004 році, останки лише семи жертв передано їх родичам і Тельшяйській єпархії.