Пресреліз
Другий фестивальний уїк-енд «Непритомне кіно» присвячений Україні – перегляди фільмів та дискусії у «Muzeoteka»
Другий уїк-енд фестивалю «Непритомне кіно» був присвячений Україні. Протягом трьох днів у підрозділі Литовського театрального, музичного та кіно музею «Muzeoteka» проходили покази фільмів про Україну та супровідні дискусії. Основа програми цього уїк-енду – Архів війни в Україні, привезений до Литви документалістами, дослідниками та активістами громадянського суспільства. До вечора неділі з архівом та командою його творців можна було зустрітися за запрошенням організаторів фестивалю.
«Пам’ятаю, у 2014 році ми відкрили фестиваль фільмом „Євромайдан. Чернетка“. Ті роки стали переломними, коли проявилося нове покоління творців, яке фільмами розповідає про боротьбу українців за незалежність. Ми всі сподіваємося, що колись зброя замовкне і теми фільмів зміняться. Але очікуючи перемоги України, ми також маємо розуміти, що після цієї війни розпочнуться інші битви – за правду та відновлення справедливості – і вони триватимуть ще десятиліттями. Тому Архів війни в Україні – надзвичайно важливий проєкт для майбутнього: цей інструмент за нашою спільною допомогою допоможе досягти справедливості та протидіяти дезінформації та так званим наративам „русского світу“», – під час відкриття уїк-енду України говорив керівник фестивалю «Непритомне кіно» Гедимінас Андрюкайтіс.
Архів, зібраний українцями
Архів війни в Україні містить понад 244 терабайти зібраних даних, 36 тис. зареєстрованих подій та потенційних злочинів, понад 44 млн файлів, 7224 інтерв’ю з очевидцями військових злочинів. Кількість даних зростає щодня – весь цей матеріал під час війни збирається ініціативою громадянського суспільства.
«Мир без справедливості недовговічний – стає зручно забути війни. А архіви підтримують нашу колективну пам’ять – вони впливають на те, як суспільство пам’ятатиме своє минуле. Зазвичай архіви контролюють державні установи, але в цю цифрову епоху ми можемо створювати архіви, до збору яких долучаються самі люди. Ми прагнемо, щоб у Архіві війни в Україні не торгували спогадами про війну, щоб вони не залишалися лише заголовками», – розповідав співзасновник та керівник Архіву війни в Україні Максим Демиденко.
Посол України у Литві Ольга Нікітченко також підкреслила важливість документування: «Українці зрозуміли, наскільки важливо фіксувати кожен злочин і жорстокість, скоєну росіянами – щоб вони не могли переписати правду. Україна не зупиниться, ми ніколи не дозволимо, щоб страшні злочини були замовчувані або забуті. Ми не заспокоїмося, поки не буде справедливості. Адже мир без справедливості – це лише тикуча бомба, яка може знову вибухнути».
«В Україні немає сімей, у яких не було б борця, пораненого або загиблого. Це дуже особисто для всіх нас і нашої команди. Цей проєкт у певному сенсі – спосіб передати наш біль і перетворити його на щось корисне – щоб його записи пізніше прокладали шлях до справедливості», – сказав М. Демиденко. «Це найкраще документована війна в історії людства, але великий обсяг без структури був би шумом, тому ми все систематизуємо. І робимо це не лише для того, щоб докази могли використовуватися у судах, а й для мистецтва, освіти, зцілення. Тож якщо ви журналіст, науковець або куратор і бачите, як можна використати ці дані – поговорімо».
Фільми та дискусії
У суботу відвідувачі «Muzeoteka» побачили чуттєву історію, якої не мало би бути – фільм режисерки Аліси Коваленко «Мій дорогий Тео». Коли почалася війна, вона добровільно вступила до армії та вирушила на фронт, залишивши вдома п’ятирічного сина Тео. Надсилаючи йому інтимні відеощоденники та поетичні листи, режисерка фіксує важку реальність війни та осмислює свій вибір служити. Водночас вона передає теплоту та справжню дружбу солдатів, що зберігається навіть у найжахливіших умовах.
Після показу відбулася дискусія про роль жінок у війні: від фронтових ліній до тилових сфер, від документування та розвідки до участі у кризовому управлінні та загальній обороні. Учасники обговорювали, як активна участь жінок формує розуміння спротиву, стійкості та відповідальності, а також яку стратегічну цінність вона має для суспільства та безпеки держави. Серед учасників – політичний та релігійний антрополог Гражина Білоусова, експертка з безпеки Інга Самошкайте, психологиня, президентка благодійного фонду «Foundation Union» Ганна Мірошниченко, керівниця «ArtTech Hub» д-р Мігле Цапорке та керівниця партнерств Фонду Відкрита Литва Євгенія Ковалйова.
Також у суботу у «Muzeoteka» завітав український режисер Саймон Мозговий, який разом з колегами Єлизаветою Сміт та Аліною Горловою створив фільм «Мілінтропи». Це фільм не про війну, а про людину, яка в умовах війни стає солдатом, біженцем, свідком, втрачає все і водночас залишається людиною. Після показу відбувся діалог про вплив війни на людину, спільноту та суспільство. У дискусії також брали участь психологиня Литовської військової академії Росіта Капапекайте, віцепрезидентка Центру неформальної освіти та консультування «Prosperis» Олена Калашникова, творець документальних фільмів та педагог Франческо Руфіні і журналістка Грета Клімкайте.
У неділю глядачів чекав фільм режисера Олів’єра Сарбіль «Віктор». До вторгнення Росії Віктор махав мечем, надихаючись самурайськими фільмами. Коли почалася війна, він поспішав вступити до армії, щоб захистити країну та довести свою цінність у бою. Через глухоту його не прийняли, і він взяв на себе роль фотокореспондента. Після показу відбулася дискусія про документування та мистецтво як форми громадянської оборони. У ній брали участь керівник Архіву війни в Україні Максим Демиденко, керівниця збору та аналізу даних Ірина Павлюковська, режисер Іван Сауткін, журналістка та документалістка Ієва Балсіунайте та журналістка, продюсерка Дайва Жейміте-Білене.