Unian/Politico

Іран став черговим союзником Росії після Сирії та Венесуели, який на власному досвіді відчув, що “дружба Путіна” має свої межі.

Як пише Politico, у вирішальні моменти реакція Кремля на проблеми країн-союзників була вкрай млявою. Так, наприкінці 2024 року сирійський президент Башар Асад дізнався, що російська підтримка не гарантує виживання його режиму, коли повстанські сили увірвалися в Дамаск. Венесуельський президент Ніколас Мадуро, який перебуває в американській в’язниці з початку цього року, також не дочекався появи Кремля в годину потреби.

“А 28 лютого під час штурму Тегерана був убитий верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї, і тепер Іран загрожує стати черговим прикладом невідповідності між гучними заявами Кремля перед обличчям американської гегемонії і реальним світом, де ця гегемонія все частіше проявляється у всій красі”, – наголошується в статті

Тільки символічна підтримка

Ще минулого літа, під час 12-денної війни Ірану з Ізраїлем, що включала масовану атаку США на іранські ядерні об’єкти, високопоставлені російські чиновники також виступили із заявами про засудження, але не вжили жодних заходів.

У наступні місяці Москва намагалася мінімізувати збитки. Вона захищала право ісламського режиму на придушення протестів, а в грудні Росія погодилася надати Тегерану сучасні переносні зенітні ракетні комплекси на суму 500 мільйонів євро. Москва також публічно позиціонувала себе як посередника між США та Іраном:

“Але коли в суботу справа дійшла до вирішального моменту, про військову допомогу Москви Тегерану не було й мови”.