Tie2/Світлана Кострикіна

Кінофестиваль Kino Pavasaris, безумовно, є найочікуванішою подією для всіх любителів кіно в Литві. Що готує для відвідувачів, зокрема українських, команда фестивалю – розповіла Tie2 програмна директорка фестивалю Довілє Грігалюнайте.

14–27 березня в 29-й раз відбудеться Кіно Павасаріс. Що нового цього року?

Суть фестивалю не змінювалася і не змінюється за всі ці 30 років – наша мета показати найголовніше арт-хаусне кіно цього року, а також показати, що нового і цікавого є в сучасному кіно. Але фестиваль розвивається, іноді він має якусь тематику, іноді більше зосереджений на якихось темах.

Цього року у нас немає однієї теми року – у нас буде своєрідний слоган чи візуальна айдентика, яка запрошує на фестиваль «Хороше кіно приносить користь». Це означає, що сильні, хороші, важливі фільми, хоч іноді вони незручні, іноді сумні, іноді їхні теми надто складні для уявлення, але їх завжди варто дивитися, оскільки вони можуть допомогти вам стати кращою людиною, краще розуміти інших і їхні почуття.

Також цього року у нас буде багато показів. Як і минулого року, у нас було близько 800, а цього року ми матимемо 1400 показів. Тож це буде справді масштабний фестиваль. Кількість фільмів приблизно така ж, як і минулого року, ми матимемо ті самі програми, що й минулого року, але ми матимемо додаткові додаткові програми.

Можу сказати, що цього року стрижнем нашого фестивалю є найсильніші та найважливіші арт-хаусні фільми цього року, про які всі говорять і які варто подивитися кожному.

А що буде в програмі литовських прем’єр?

У програмі литовських прем’єр у нас буде п’ять повнометражних фільмів, і більшість із них є копродукціями з іншими країнами. Наймасштабнішим фільмом стануть «Селяни» Д. К. Велчман та Г’ю Велчмана. Кілька років тому на нашому фестивалі ми презентували їхній фільм «Любити Вінсента», і це їхній новий фільм. Це дуже великий анімаційний фільм – його знімали з акторами, а потім майже кожен кадр розмальовував художник. Цей фільм також має дуже цікаву історію – дія відбувається в 19 столітті в Польщі. Творці фільму хотіли, щоб його стиль нагадував картини того періоду. Також над ним працювали художники з дуже різних країн, також Литви та України. Коли почалася повномасштабна війна, близько 20 українських художників приїхали до Польщі малювати, а інші продовжили свою роботу в Україні, на анімаційній студії. Тому навколо фільму є багато цікавих історій, як їм вдалося впоратися з проблемами і нарешті зняти фільм. А його прем’єра відбулася на кінофестивалі в Торонто.

Тоді ми матимемо два фільми, які створені спільно з Латвією. Один із них – «Мовчання Марії», прем’єра якого щойно відбулася на Берлінському кінофестивалі та отримала приз екуменічного журі.

Ще один, «Моя свобода», прем’єра відбулася на Талліннському кінофестивалі. А ще у нас є два фільми, зняті в Литві.

«Життя і смерть різдвяної ялинки» – документальний фільм Артураса Євдокімоваса, який переносить нас у Сакартвело та Данію, і ми слідкуємо за тим, як росте ялинка. Але назва фільму «Життя і смерть» розповідає не просто про ялинки, а й про життя і смерть людей.

Другий документальний фільм Еймантаса Беліцкаса «Generation.EU» був знятий 20 років тому в день вступу Литви до Європейського Союзу. Тож режисери та вся команда, яка змінилася за ці роки, спостерігали за більш ніж 30 дітьми, які народилися того дня, доки їм не виповнилося 18 років. Отже, це фільм, який намагається зрозуміти, як виглядає покоління, яке народилося того дня. Що вони роблять, як думають, що у них на думці.

І як завжди у нас буде конкурсна програма короткометражних фільмів.

Якщо говорити про українських кінематографістів – чи буде Україна представлена на фестивалі?

Тож у нашій програмі буде три речі. У нашій конкурсній програмі буде український фільм «Назавжди Назавжди» Анни Бурячкової. Цей фільм багато подорожував: цього року його прем’єра відбулася на Венеційському кінофестивалі. У ньому розповідається не про війну, дія відбувається в Києві 1990-х років, зображуючи молоде покоління та те, як воно намагається бунтувати, намагається бути собою, досліджує сексуальність і живе самостійно.

Ще один документальний фільм нашої конкурсної програми не знятий українським режисером, але його дія відбувається в Україні. Називається він «У дзеркалі заднього виду» польського режисера Мацека Хамели. Мацек керував автобусом, перевозячи людей із зон бойових дій у більш мирні зони. Люди, які погодилися зніматися, не знали, що водій – режисер. Тому весь фільм відбувається у автобусі, і люди говорять про те, що вони відчувають і що вони бачили, і це дуже, дуже сильний, цікавий фільм, справді неймовірний.

Також у нас буде короткометражна кінопрограма українських фільмів під назвою «Відлуння з України», вони всі трохи експериментальні і всі розповідають здебільшого про війну

І звісно, українці можуть відвідати фестиваль безкоштовно.

Окрім кінопоказів, які ще події чекають на гостей фестивалю?
У нас, як завжди, будуть гості, які приїдуть презентувати свої фільми, сесії питань і відповідей після фільмів. Тож у нас буде багато гостей.

Що нового цього року – у нас буде артистична бесіда режисера анімації «Селяни», де він розповість, як він знімав цей фільм і всі техніки використовував.

Також у нас буде абсолютно нова річ: якщо у нас завжди є церемонія відкриття кінофестивалю, цього року ми зробимо церемонію відкриття для дітей у Вільнюсі, Каунасі та Клайпеді. У всіх містах будуть покази для дітей.

Цього року у нас буде три тематичні програми.

Один називається «Дрескод» – ми відібрали 4 фільми, де костюм і мода є дуже важливими, адже костюми з самого початку кінематографа є його невід’ємною частиною. Ми хочемо показати, як костюм може показати емоційний стан людини, як він змінюється, як проходить співпраця з модельєрами тощо. На презентаційному заході буде лекція про моду та кіно.

Потім у нас буде програма «Опівнічні крики». Деякі фестивалі мають таку пізню секцію, яка називається «Опівнічні покази» – іноді це фільми жахів, іноді це еротичні фільми, іноді це фільми B-класу. «Опівнічні крики» – це означає крики від жаху або від пристрасті, і буде еротичний жах або жах з еротикою або еротика з жахом. У нас там буде 5 фільмів і відкриття програми з невеличкою лекцією про фільми жахів та еротику.

У нас буде багато освітніх речей, у нас буде виступ італійських артистів під назвою «Fossick project» –   вони дадуть два виступи та один майстер-клас для дітей. Важко пояснити, що вони роблять, але це буде кінематографічний музичний перфоманс: живий виступ із намальованими речами, які можна побачити на екрані, і жива музика.

Чи буде можливість відвідувати фестивальні покази в цифровому вигляді?

Так, це буде в Telia Play. Абоненти Telia Play зможуть дивитися сеанси, інші глядачі матимуть можливість придбати потрібний фільм у додатку.

Як би ви охарактеризували настрій цьогорічного Kino Pavasaris?

Багато хто запитував: чому в нашій програмі мало комедій (хоча комедії у нас є) або яскравих фільмів, фільмів для гарного настрою? І я думаю, що відповідь дуже проста. Зараз ми живемо в такому стані світу, в оточенні війн – то як може бути більше комедій і яскравих фільмів, коли режисери створюють свої фільми про важливі для них речі в той час? Тож наша програма відображає не лише мистецькі цілі режисерів, але й стан світу та те, що важливо для людей на даний момент. Тож я думаю, коли ви побачите програму, ви дуже швидко побачите, що теми здебільшого стосуються страждань людей і де тут людяність, і що означає бути людиною, і як знайти мир у багатьох, багатьох різних шляхи. Одним із наших найбільших фільмів є про мігрантів, і нашим фільмом відкриття, який завжди є свого роду заявою, буде «Зона інтересів» Джонатана Глейзера, прем’єра якого відбулася в Каннах, вона отримала там призи, у неї багато номінацій на «Оскар». Тож це один із найважливіших фільмів року. Це історія про реальну людину Рудольфа Гесса, коменданта концентраційного табору Аушвіц. Він жив із сім’єю, дружиною та дітьми, в будинку, який стояв по інший бік стіни від концентраційного табору Аушвіц. Тож фільм розповідає про те, як вони будують життя своєї мрії для себе та дітей, у них є гарний сад, але всі жахи відбуваються просто за стіною.

У цьому фільмі ви ніколи не бачите насильства, а просто чуєте його, тому що воно за стінами. Чому ми обрали цей фільм? Бо йдеться не лише про Голокост, а про нашу реальність. Цей фільм намагається сказати нам: не будьте сторонніми спостерігачами, коли подібні речі відбуваються просто за стіною чи кордоном, неважливо. Так що це також про нас. Як я вже казала вам раніше: що означає бути людиною? Що ми оберемо: бути стороннім спостерігачем чи ні, жити, знаючи, що поруч з нами відбувається стільки жахів, чи ні? Тому ми вирішили, що важливо відкривати фестиваль на такій ноті. Бо відкривати фестиваль, дивитися фільми, просто жити у вільній країні – це те, що не можна сприймати як належне.